Історія

НАРОДЖЕННЯ ГІМНАЗІЇ

У передгірній та гірській зоні в основному проживали українці. На початку 20 століття більшість дітей відвідували народні школи і на тому їх навчальний процес закінчувався, хоча серед них було чимало обдарованих та здібних учнів. На це неодноразово звертали увагу в товариствах "Українська школа", "Руська бесіда", "Народний дім", "Січ" та інших. До цього прилучилися прихильники всього українського, а саме: заступник голови Вижницького повітового управління, посол (депутат) Микола Василько та громадські діячі Еротей Пігуляк, Омелян Попович, Микола Спинул, віце-маршалок доктор Ст. Смаль-Стоцький. Вони вирішили скористатися визначною подією на той час-60-річчям вступу на престол австрійського імператора Франца Йосифа 1.1 таким чином довести високопоставленим урядовцям, що відкриття українсь¬кої гімназії на Буковинській Гуцульщині є доказ того, що монарх справді турбується про своїх підданих. Справа задумана не з простих, бо Вижниця вважалася єврейським містечком, в якому були зацікавлені у навчанні німецькою мовою. Злагодженість у діях вищезгаданих осіб, а тим більше активність урядовців Ст. Смаль-Стоцького та Миколи Василька, допомогли втілити ідеї в життя.

Засновник гімназії доктор Засновник гімназії Микола Василько. Степан Смаль-Стоцький.

Постає питання: чому саме Вижниця, а не інший населений пункт було обрано для відкриття української гімназії? Як свідчать літературні та архівні джерела початку 20 століття, місто Вижниця було досить жвавим торговим центром. Тут працювали повітовий суд, пошта, різні державні установи, діяла залізнична станція. Ще одна важлива деталь. Найближча гімназія знаходилася в Коломиї (Галичина) за 50 км від Вижниці. Мало хто з батьків наважувався пустити дитину на навчання так далеко. Про цю ідею точилося багато розмов не тільки серед населення, але й на сторінках преси. Ось, що писав з нагоди відкриття гімназії часопис "Буковина" від ЗО серпня 1908 року. "Проти Вижницької гімназії Черновіцер альгемайс цайтунг (Чернівецька загальна газета) дуже невдоволена. Пан Фішер Менцель сказав давно, що не треба вже Буковині середніх шкіл, а тут як на злість засновується не тільки нова гімназія, але що гірше гімназія чисто руська (мається на увазі україн¬ська Н. Ч.) з виключно руською мовою викладовою. Черновіцер аль¬гемайс цайтунг взагалі проти заснування нових гімназій на Буковині. Вони бачать, що гімназії служать фабрикою урядників, а кандидатів на урядників достачують надмірно і ці гімназії, що вже існують. Це зовсім вірно. Урядників, адвокатів, навіть лікарів є у нас. Богу дякувати досить, а це найбільше жиди та німці. Русинів такий низький процент, що не стоїть ні в якому відношенні до чисельної сили нашого народу. Тим часом ми релятивно найбільша народність в краю, маємо що¬найменше таке саме право, як жиди, румуни і німці стреміти до того, щоб в усіх урядах і на всіх полях в руській частині краю були замінені своїми людьми. Ще більше це право стає для нас обов'язком, бо тільки висуваючи свою інтелігенцію ми множимо народних робітників і про¬відників, без яких розвиток нашого народу немислимий.Де ж ми маємо їх виховати? По німецьких гімназіях? Хіба воно можливо, щоб мужицькі діти, з яких при недостачі середнього стану мусить у нас рекрутуватися інтелігенція, могли по скінченню народної руської школи вступати до німецьких гімназій? Ми знаємо Черновіцер альгемайс цайтунг покаже нам на утрак-вістичні німецько-руські гімназії. Нехай же вона спитається профе- сорів-русинів або й свідоміших німців, які досвіди зробили з утрак-вістичною наукою. Вони скажуть їй, чи можливо з успіхом впоювати в учеників нові поняття рівночасно в двох мовах, з яких одна чужа для учеників, чи можливо їм надбати знання обох мов зовсім чужих собі, ю не скрививши духу одної і другої? Утраквізм наносить тільки нам шкоду, а не дає ніякого хісна, утраквістичні гімназії не становлять майже жад¬ної полекші супроти чисто німецьких, і тому фреквенція їх така важка. Тільки з отих чисто педагогічних мотивів домагаються русини чисто національної школи. Черновіцер альгемайс цайтунг держиться іншої тактики: вона поборює національну школу з мотивів політичних, мов¬ляв, що станеться з Буковиною, коли на ній позаймають місця уряд¬ники, що орудуватимуть тільки руською, зглядно румунською мовою. Ми не радо мучимо політичні питання з чисто просвітніми, але коли Черновіцер альгемайс цайтунг дає нам притоку, то мусимо сказати їй, що власне той стан, якого так вона боїться, є одним з найважливіших національних постулятів буковинських русинів. Для руського мужика руське урядоване це не клич національного шовінізму, але життєва потреба, яка не заспокоєна так важко відбивається на нашім життю. І щойно тоді, як вона буде сповнена, дана буде обом автохтонним на¬родностям Буковини можливість правильного розвитку". Перш, ніж проводити вступні іспити після підписання цісарського декрету про відкриття гімназії, місцеві чиновники вирішили знайти при-міщення, де б могли займатися майбутні гімназисти. Зупинилися на будинку народної школи, яка мала два входи і, крім того, поверхи розділялися дверима, які могли закриватися на замок, щоб не спіл¬кувалися гімназисти з учнями народної школи. Одним з важливих завдань було обрання управителя гімназії та педагогічного колективу, який би навчав дітей рідною мовою. Суперечок і протиріч було чимало, але, не дивлячись на це, багато хто мріяв потрапити працювати до гімназії, яка починалася не з миром, а з сварками між політиками, прихильниками всього німецького, єврей¬ського чи румунського. Про набір в гімназію повідомляли в часописах, які видавалися на Буковині та Галичині. Батьки писали заяву, вказували мову, здавали метрику і повідомлення за 4 роки навчання в школі та плату 7 корон 50 сотиків. Вступник повинен був уміти читати, писати, розбирати ре чення, знати всі граматичні правила за курс початкової школи і добре писати диктант по-німецьки, механічно читати та писати. Комісія вирішувала, чи придатний учень до навчання, чи ні. Коли кандидата не приймали, то повертали гроші. Іспит учнів з приватних шкіл відбу¬вався окремо. Плата за навчання провадилася 2 рази на рік і становила 15 корон. За них можна було купити 7,5 кг меду або 1 ц вівса чи 48 хлібин з житньої муки вагою 1 кг 40 г, 17 срібних обручок. До гімназії зарахували 134 учні на основі іспитів, які провадилися з 14 по 17 листопада 1908 року. Серед учнів значилося 116 українців і 18 євреїв та німців. В основному це були діти членів товариства "Січ". Довго вирішувалося питання про управителя гімназії. Це повинна була бути людина не тільки розумна, інтелігентна, але яка б вміла працювати з людьми, могла згуртувати їх навколо себе, довести роз¬почату справу до кінця, любити свій народ, поважати інший і навчити цього підростаюче покоління. Найбільш вдалим на цю посаду виявив¬ся голова української поступової партії, учитель української мови та літератури Антін Клим. 12 листопада його радо вітала в залі ресторану "Централь" міста Чернівців велика кількість діячів українських громадських товариств, політичних партій. З словами привітань та побажань в успішній робо ті виступили віце-маршалок доктор Ст. Смаль-Стоцький, краєвий ін¬спектор Омелян Попович, від товариства "Українська школа" -профе¬сор Цегельський, від "Січі" - Павлусевич, українського студентства "Союз" - Галіп, "Православної шляхти" -Жулинський та багато інших. Була зачитана привітальна телеграма від посла Миколи Василька. Новопризначений управитель Антін Клим запевнив усіх присутніх, що буде все робити старанно і виправдає довір'я, покладене на нього. У Вижниці після прийняття декрету про відкриття гімназії проводила велику роботу міська управа на чолі з старостою доктором Ехом. Наводився порядок у місті, спорудили тріумфальну браму, прикрашену зеленню та стрічками, підготували хоругви і інше. Та найбільше ста¬ралися власники шинків, крамниць, знаючи про прибуття великої кількості народу, вони привезли багато краму зі Львова, Чернівець, Коломиї. Чимало зусиль у підготовці свята доклало товариство "Січ". Його члени організували оркестр, маршовий похід, запрошували людей з Буковини, Галичини і старалися зробити все для того, щоб цей день запам'ятався на все життя не тільки гімназистам, але й всім присутнім. Велику допомогу надала церковна епітропія з двох церков, 22 ли-стопада розпочалося свято Богослужінням у Святомихайлівській та Петропавлівській церквах священиками Семанюком та Монастир¬ським. На нього прибуло майже 6 тисяч чоловік. Серед них знані і шановані люди - доктор Смаль-Стоцький, інспектори Самйонович, Омелян Попович, політики доктор Кость Левицький, Спинул, Семака, Пігуляк, Петрицький, Микола Василько та багато інших представників від товариств "Січ", "Союз", "Православна академія" ім. Сковороди, урядники, священики, ґазди та ґаздині навколишніх сіл. Вони всі раділи з нагоди відкриття храму знань для місцевих діточок і кожний вітав один одного. Великий здвиг народу попрямував після Богослужіння під звуки оркестру на мелодію Тей там, на горі, Січ іде" до народної школи. Там відбувалося урочисте засідання урядовців краєвої та повітової рад, послів, церковної епітропії, представників різних товариств. На правах господаря новоутвореної гімназії Антін Клим подякував всім присутнім за їхню увагу та підтримку такої важливої справи. Він акцентував увагу на тому, що "Цей новий заклад має ціль надати моло¬ді освіту та науку, підготовляти її до праці для народу і прищеплювати в її серця любоЕ* до Вітчизни і народу. Вона має виховувати здорових і пожиточних членів суспільства, має бути розсадником вижчої освіти для гірського населення Буковини і Галичини. Цю гімназію українці вважають за великий дар цісаря, який дбає рівночасно про всі народи. Заходом заступника вижницького повіту пос. Василька дар цісаря новий доказ своєї щирої опіки для шкільної молоді. Про те вдовольняючи загальне бажання вносить упросити найвищого цісарського призволу назвати цю гімназію "ювілейною гімназією ціс. Франца Йосифа". Після привітань шанованих гостей запросили на урочистий обід в готелі Фріста. На честь цісаря та його родини звучали здравиці. До присутніх звернувся вижницький староста доктор Ех "Світлі збори! - говорив він. - Нині зібралися ми тут, в карпатській країні, де живе гуцульський нарід - одне з найстаріших племен української нації. Чимало гарних прикмет мають гуцули. Всі ці прикмети згадувать тут не пора, згадаю лиш незвичайний артистичний змисл, який проявля¬ється в їх строях, їх артистичний смак, який проявляється в штуці різьбярській, плеканій з діда-прадіда, якою матір'ю не хто інший, лиш чудова природа, що оточує їх від колиски аж до гробової дошки. Та на жаль почало гуцульське плем'я від якогось часу занепадати, а при¬чиною сего ніщо інше, як лиш брак просвіти. Тому, то від коли з ласки найсвятішого цісаря Франца Йосифа і увійшов в життя теперішній закон про народні школи, а промені освіти, які ці школи шлють, забли¬сли в карпатських краях, то настала надія, що гуцули двинуться з занепаду. Тепер, коли наш найясніший цісар празнує 60-літній ювілей свого славного пановання, одержала Гуцульщина від нього дар дійсно монарший, а се нову просвітню іституцію у Вижниці, якої створення тепер празнуємо Ми маємо повну надію, що гімназія у Вижниці буде шляхом, на якім не один талан, що вже мав марно пропасти вирине на верх. Ця гімназія стане просвітною твердинею, з якої мають вийти сини вірні вітчизні і проводирі гуцульського населення, яке святою задачею буде придбати крашУ долю батькам, братам і наступним поколінням". На святі було зачитано вітальні телеграми від запрошених, які не могли прибути на свято через певні обставини. ПЕРІОД СТАНОВЛЕННЯ У молодих людей після свята розпочалися будні. Хлопці намага¬лися якомога більше дізнатися з того, чи іншого предмету і цьому їм завжди допомагали вірні наставники, а саме: українську мову та літе¬ратуру викладали Микола Павлусевич, Святослав Лакуста, Іван Дощів- ник; латинську - Микола Павлусевич, Святослав Лакуста, Василь Яцев'юк, Осип Костинюк, Степан Королевич, Іван Боднарчук, Іван Оро- лецький; грецьку мову - Микола Павлусевич, Василь Яцев'юк, Степан Королевич, Іван Оролецький; французьку - Микола Павлусевич; німецьку - Євген Голубович, Святослав Лакуста, Іван Дощівник, Платон Мігуля, отець Кирстюк; математику - Антін Борис, Осип Проскурницький, Семен Ткачук, Лев Добрянський, Микола Бажалук, Боберський; історію - Едвард Вальнер, Городицький; географію - Денис Лукіянович, Едвард Вальнер, Городицький; природу - Антін Борис, Осип Проскурницький, Микола Бажалук, Роман Смалько; Фізику - Семен Ткачук, Лев Добрянський; спів Микола Павлусевич; руханку - Євген Голубович; філософію - Микола Бажалук; релігію - право-славну отець Кирстюк, Теодор Семанюк, греко-католицьку - Гоянюк, єврейську - Гірш. З цього переліку бачимо, що основна увага зверталась на мови, з допомогою яких в майбутньому могли спілкуватися гімназисти, будучи фахівцями в тій чи іншій галузі виробництва, юриспруденції, лікарсь кій практиці та інших випадках життя. Мовників було 13, математиків - 6, природознавців - 4, географів - 3, з фізики, руханки, спїву, філо¬софії по 1 викладачу до 1916 року. Найбільш універсальним виявився професор Микола Павлусевич. Він викладав 5 предметів і був най¬більш шанованим серед педагогів, гімназистів, громадськості завдяки умілому керівництву хором, виступами не тільки в гімназії, але й далеко за її межами. Кожен викладач вносив великий вклад у навчання та виховання юнаків на прикладах життя та діяльності Тараса Шевченка, Петра Конашевича-Сагайдачного, Богдана Хмельницького. Для гімназії була розроблена програма з кожного предмета. Наприклад, що читали учні з української літератури в той час і яких письменників? Марко Вовчок "Народні оповідання", Т.Шевченка - "Назар Стодоля", "Гайдамаки", Ан- тіна Могильницького - "Скит Манявський", Микола Устиянович - "Пові¬сті", "Месть верховинця", Квітки-"Маруся", "Перекотиполе", Левицько- го-Нечуя-"Світогляд українського народу", "Причепа","Хмари", Барвін- ського - "Нескошений світ", "Історія України-Руси", Франка -"Захар Беркут", "Учитель", Данила Млаки - "Над Прутом", Миколи Гоголя - "Та-рас Бульба", "Ревізор", Лесі Українки - "На крилах пісень", Цеглинського - "Торговля жемчугами", Осипа Маковея - "Весняні бурі", "Залісе", "Ярошенко", Бориса Грінченка - "Серед бурі", Кобилянської - "Земля" та інші. З цього переліку бачимо, що серед авторів чимало було місце¬вих майстрів пера і діти читали про те, що їм близьке, знайоме і з цього робили відповідні висновки, виховувалася любов до свого краю, людей. Колектив професорів та гімназистів постійно відзначали річниці народження та смерті Тараса Шевченка. До них готувалися заздале¬гідь. З нагоди 49-х роковин смерті Великого Кобзаря професор Голу- бович переклав виставу - комедію Нестроя "Трійка Гультяйська" для учасників драматичного гуртка "Боян". Серед виконавців ролей були педагоги та їх вихованці. У призначений день хлопців звільнили від навчання, що траплялося тільки на честь дуже великих подій. У най¬більшому залі на той час в будинку Фріста виступив управитель Антін Клим про життєвий і творчий шлях поета. Присутні платили за квитки в залежності від стану. Діти, селяни, міщани - 50 сотиків, а пани, інте¬лігенція - по 2 корони. Чистого прибутку зібрали 186 корон 68 сотиків, які пішли на "Православну бурсу", одяг бідним гімназистам та книж¬ковий фонд. Для того, щоб підтримати бідних гімназистів, різні товариства вла-штовували концерти і чистий прибуток давали на придбання письмо вого приладдя, зошитів, взуття та іншого. 6 листопада 1910 року то вариство "Православна академія" організувало концерт. Із загального доходу 282 корони на православну бурсу припало 50 корон 68 сотиків. Зокрема, директор Антін Клим дав 8 корон, отець Маланчук-16 корон і міх калачів; отець Семанюк - 4 корони, отець Щербанович з нагоди свого вінчання - 25 корон, Фогель (бургомістр) - 2 корони і безплатно ліки для бурсаків та багато іншого для гімназистів. Хто чим міг тим і підтримував обдарованих бідних дітей, розуміючи, що в майбутньому з них будуть прекрасні фахівці і вони не винні, що їх батьки живуть в злиднях. Всім, хто допомагав писали подяки. Викладачі гімназії завжди цікавилися громадським життям і всі заходи, які проводила та, чи інша громадська організація хтось з них відвідував. Особливо активно у Вижниці працювало товариство "Жі¬ноча громада" (голова Семанюк - дружина викладача православної релігії). Вона організовувала вечорниці з танцями. У жовтні 1910 року на дохід стипендійного фонду імені Миколи Василька під час таких вечорниць збирали пожертвування. Доктор Лукіянович пожертвував 5 корон, професор Проскурницький, інспектор Чаховський - по 2 корони, отець Семанюк - 3 корони. Викладачам гімназії виявляли високе довір'я. Вони користувалися авторитетом у громадськості. Професор Микола Павлусевич очолював товариство "Руська бесіда", професор Осип Проскурницький був обра¬ний заступником голови товариства "Українська школа". Педагоги під-тримували тісний зв'язок з учителями навколишніх сіл, а саме Юрієм Гордийчуком та його дружиною Іванною з Виженки, Володимиром Лукіяновичем та Іванною Лукіянович з Мілієвого, Кароліною Лукіянович Колектив професорів та гімназистів постійно відзначали річниці народження та смерті Тараса Шевченка. До них готувалися заздале¬гідь. З нагоди 49-х роковин смерт Великого Кобзаря професор Голу- бович переклав виставу - комедію Нестроя "Трійка Гультяйська" для учасників драматичного гуртка "Боян". Серед виконавців ролей були педагоги та їх вихованці. У призначений день хлопців звільнили від навчання, що траплялося тільки на честь дуже великих подій. У най¬більшому залі на той час в будинк/ фріста виступив управитель Антін Клим про життєвий і творчий шлях поета. Присутні платили за квитки в залежності від стану. Діти, селяни, міщани - 50 сотиків, а пани, інте¬лігенція - по 2 корони. Чистого прі/бутку зібрали 186 корон 68 сотиків, які пішли на "Православну бурсу" одяг бідним гімназистам та книж¬ковий фонд. Для того, щоб підтримати бідних гімназистів, різні товариства вла-штовували концерти і чистий прибуток давали на придбання письмо вого приладдя, зошитів, взуття та іншого. 6 листопада 1910 року то вариство "Православна академія" організувало концерт. Із загального доходу 282 корони на православну бурсу припало 50 корон 68 сотиків. Зокрема, директор Антін Клим дав 8 корон, отець Маланчук-16 корон і міх калачів; отець Семанюк - 4 корони, отець Щербанович з нагоди свого вінчання - 25 корон, Фогель (бургомістр) - 2 корони і безплатно ліки для бурсаків та багато іншого для гімназистів. Хто чим міг тим і підтримував обдарованих бідних дітей, розуміючи, що в майбутньому з них будуть прекрасні фахівці і вони не винні, що їх батьки живуть в злиднях. Всім, хто допомагав писали подяки. Викладачі гімназії завжди цікавилися громадським життям і всі заходи, які проводила та, чи інша громадська організація хтось з них відвідував. Особливо активно у Вижниці працювало товариство "Жі¬ноча громада" (голова Семанюк - дружина викладача православної релігії). Вона організовувала вечорниці з танцями. У жовтні 1910 року на дохід стипендійного фонду імені Миколи Василька під час таких вечорниць збирали пожертвування. Доктор Лукіянович пожертвував 5 корон, професор Проскурницький, інспектор Чаховський - по 2 корони, отець Семанюк - 3 корони. Викладачам гімназії виявляли високе довір'я. Вони користувалися авторитетом у громадськості. Професор Микола Павлусевич очолював товариство "Руська бесіда", професор Осип Проскурницький був обра¬ний заступником голови товариства "Українська школа". Педагоги під-тримували тісний зв'язок з учителями навколишніх сіл, а саме Юрієм Гордийчуком та його дружиною Іванною з Виженки, Володимиром Лукіяновичем та Іванною Лукіянович з Мілієвого, Кароліною Лукіянович з Виженки, Данилом Хоров"юком та Олексою Ремезом з Ростік, Атана- зієм Дольницьким з Чорногузів, Юрієм та Леонтиною Зотами з Іспаса і багатьма іншими людьми, які дбали про високий рівень освіченості, культурний розвиток місцевого населення. Всі вони зустрічалися на виставах, вечорницях, танцях, читальнях, учительських зібраннях, днях уродин та інших місцях.

Олекса Ремез. Світлина Учителі Вижниччини.

1908 рік. 1914 рік.

Приходячи на зібрання, у залі Народного дому, вирішували різні питання стосовно шкільного і гімназійного життя у повіті. Наприклад, 23 лютого 1910 р. на порядку денному стояли питання: 1) відчитання протоколу з попередніх загальних зборів; 2) спровадженнє касове; 3) приєднання членів товариства; 3) стан шкільництва; 5) закладане курсів для анальфабентів; заложенне приготовчого курсу для гімназії; 6) вибір нового виділу; 7) заснування ліцею для дівчат; 8) вільні внески.
Авторитет гімназії зростав. Бажаючих навчатися збільшувалося. Перед місцевою владою постало питання про приміщення. Найбільшим був у містечку будинок фотографа Стахловича. Йому не вистачало коштів на виплату позики у банку і таким чином він погодився на оренду приміщення з 1909 року.
Краєве начальство, неодноразово буваючи у Вижниці, звернуло увагу на діяльність управителя Антіна Клима, що був завжди у вирі громадського життя, уміло і грамотно вирішував назрілі проблеми. У зв'язку з цим йому запропонували посаду краєвого інспектора шкіл Буковини у 1912 році після того, як була збудована бурса для гімназистів.
На його місце приходить Микола Ісопенко, вчитель математики і фізики з Іванківців. Це була людина з твердим характером, певною
дозою манії величі через шляхетне походження, але він завжди уболівав за гімназійну справу і бажав учням тільки добра, хотів щоб вони в стінах навчального закладу отримали міцні знання.
Дуже багато зусиль докладав для поліпшення діяльності гімназії Микола Василько. Він зумів переконати чиновників краевого управління Буковини будувати гімназійну бурсу для дітей, які навчалися з віддале них населених пунктів, і виділити на цю справу у 1910 році 32 тисячі корон на "Гімназіяльну бурсу" і 32 тисячі 500 корон - на "Руську право славну бурсу". З них по ЗО тисяч виділялося на будівництво, а по 2500 корон - на харчування, оплату різних послуг та Інше. Чому так гостро стояла проблемо житла? Через те, що бажаючих отримати освіту було багато з Виженки, Підзахаричів, Ростік, Мариничів, Селяти- на, Сторонця-Путилова, Кобак, Берегомета, Лукавців, Мілієвого, Бани- лова, Вашківців, Коритного, інших населених пунктів.
У "Гімназіяльну бурсу" приймали хлопців тільки у тому випад ку, якщо був уважний, порядний. Оплата становила від 10 до ЗО корон. У1912-1913 навчальному році таких було 3. Утримання одного бурсака коштувало 18 корон. Бурсою управляв комітет з 7 членів. Серед них- голова і два заступники. За все відповідав господар бурси. У кожній кімнаті був наглядач, а також члени виділу бурси. Вони перевіряли домашні завдання щовечора. Під керівництвом викладачів гімназисти готували виступи напередодні кожного державного свята, розказували про історію України, життя різних народів, видатних письменників та інше. Таким чином у них вироблявся інтерес до знань, спостережливість, порівняння з іншими народами, а також ораторське мистецтво.
Чим же харчували бурсаків? На сніданок 250 г солодкого молока і 250 г хліба. На обід - суп рисовий; суп з тістом на яйцях; буряковий борщ; фасолевий суп; рожки з свинським чи воловим м'ясом 4 рази на тиждень. На друге - вареники, кльоцки, картопля з шкварками чи солониною. Коли різали свиню в бурсі, то давали ковбасу, студінець, сальцесон, кишки і т.п., 250 г хліба. Вечеря - 2 рази на тиждень моло ко з мамалиґою або молоко з рисом, борщ з мамалиґою, кльоцки з сиром і 250 г хліба. У пісні дні не вживали м"ясні чи молочні страви. У 1912-1913 навчальному році в бурсі проживало 70 чоловік. Борг бурси становив 10 тисяч 500 корон, не дивлячись на те, що весь час були пожертвування з боку громадськості і особливо від православної церкви, товариств "Січ" та "Жіноча громада".
Кількість учнів постійно зростала. Бажаючих навчатися все збільшувалося і напередодні першої світової війни їх налічувалося біля 600 чоловік. Класи були переповнені. В основному батьками учнів були члени товариства "Січ", які вели здоровий спосіб життя, прагнули до знань, охоче співали пісні, у тому числі стрілецькі. Любов до пісні, привиту з дому, продовжував розвивати Микола Павлусевич, який в свій час теж очолював січове товариство, був знайомий з засновником і пропагандистом січового братства адвокатом Кирилом Трильовським. Далеко чули перехожі пісні "Ой, у лузі червона калина", "Гей там, на горі, Січ іде" "За Україну" , "Не пора", "Марш січовиків", "Гей видно село" та інші. Однією з найулюбленіших була "Наша славна Україно!".

Наша славна Україно,
Прабатьківська земля мила,
Ми за тебе без упину
Мем боротись кілько сили!
Дорога твоя нам слава,
В серцю нашім ти єдина,
Мила там, де степ широкий,
Мила там, де верховина.
Наша славна Україно,
В нас для тебе серце б'ється,
Повітаєш долі днину,
Свобода тобі всміхнеться!
Як ту землю не любити,
Та ж за нею серце гине,
Ах для неї тільки жити,
Для вільної України!
Хоч козацтво у могилі,
Ми для тебе ще живемо,
Ворог вбить тебе не в силі,
Прочь гонить його будемо!
Ми тоді здобудем долю,
Краю рідний,укоханий,
І прогонимо неволю,
І розломимо кайдани.

На всіх святах гімназисти виконували "Молитву за Україну". Любов до народу, Батьківщини вони будуть доводити усе своє свідоме життя.Як державний заклад, гімназія відкривала двері для всіх дітей, без огляду на національне походження, які могли скласти вступний іспит та вивчати предмети українською мовою. Фактично у гімназії вчилися, крім українців, поляки, євреї, німці. Дівчата навчалися на правах слухачок (госпітанток). Вони відвідували заняття, але іспити складали при кінці семестра і навчального року. Проживали гімназистки у приміщенні, що розташоване поряд з основним корпусом гімназіі. В ньому також знаходилось товариство "Шкільна поміч" та досить велика на той час бібліотека, якою користувалися гімназисти, а також кухня-їдальня. Частина хлопців проживали в Танасійчуків, а також у мешканців Вижниці, Виженки, Рівні. Події першої світової війни не обминули гімназію. Це стало відчутно з вересня 1914 року, коли забрали на фронт Івана Дощівника, Платона Мигулю, Семена Ткачука та інших. їх почали заміняти на уроках інші викладачі. Мобілізовані не йшли на передову, а в більшості були при штабах і виконували роботу, пов'язану з паперами. Наприклад, Іван Дощівник служив у 22 полку Краєвої оборони у Чернівцях. Йому довелося побувати в Чехії, Австрії, а згодом повернувся до своєї сім'ї. Гімназія опинилася в скрутному матеріальному становищі через брак коштів. Не мали змоги платити батьки деяких дітей за навчання у зв'язку з тим, що глава сім'ї пішов на фронт. Серед населення знаходилися добродійники, які намагалися хоч чимось підтримати православну бурсу. У 1915 році отець Монастирський пожертвував 100 корон, професор Керстюк - 2 корони 82 сотики, Каролевич - 5 корон 84 сотики. Звичайно, на той час це були не досить великі суми, але чим могли, тим і допомагали. За бурсу дуже турбувався її голова Теодор Семанюк, який неодноразово звертався до парафіян і просив у них допомоги для підтримки бурсаків. Особисто контролював життя юнаків, знаючи, що вони живуть далеко від домівки і фактично заміняв ім батьків. Влітку 1916 року Вижниця опинилася у центрі військових дій. Під час червневої битви було частково зруйновано будинок гімназії, згоріла бібліотека. Стрілянина, канонади, зменшення кількості учнів та учителів, переміщення військових частин, хвороби, байдужість місцевого начальства зробили свій негативний відбиток на навчально- виховний процес. У серпні представники адміністрації російської армії зацікавилися народними школами і гімназією, не дивлячись на військовий час. Після поверхової перевірки начальник Вижницького повіту Червяковський пише чернівецькому губернатору рапорт:
"На виконання припису від 20 серпня цього року за № 20, доношу вашій величності!
В місті Вижниця знаходиться будинок 8-ми класної чоловічої гімназії (української), в якій викладання велося на місцевій руській (українській) мові, причому навчалося від 500 до 600 хлопців; учбовим начальством допускалась присутність дівчат на уроках приблизно 2 відсотки, але в дійсності слухали уроки в класах вдвоє більша кількість.
Велика маса учнів були прийшлими з ближньої місцевості: Кути, Чорногузи, Рівня, Багна, а частина з більш віддалених населених пунктів. Що стосується місцевих міських, то таких в гімназії навчалося завжди не більше 30-40 чоловік.
Більша частина міських учнів і ближнього містечка Кути пішла вглиб Австро-Угорщини, а учні з навколишніх сіл, залишилися без батьків, а часом нерідко і без всякого нагляду, не мають можливості учитися нуждаються у харчуванні і благодійній допомозі. Учительський персонал пішов більшою частиною в глибину Австро-Угорщини. Залишились тільки двоє - філолог Микола Павлусевич і викладач природничих наук Микола Бажалук, а тому, не говорячи про можливості обладнання гімназії не бажано в принципі відкриття такої через русофобський по відношенню до Росії напрямок, яким було проникнуто викладання. В даний час будинок гімназії зайнятий харчувальним пунктом І загону Всеросійського Земського Союзу.
В.о. начальника Вижницького повіту Червяковський.
Вересня 16 дня 1916 року".
У дійсності на той час, крім вищезгаданих педагогів, були Святослав Лакуста, Едвард Вагнер, Осип Костащук, отець Семанюк. Для повітового начальства краще було без гімназії так, як на випадок військових дій поблизу можна було розмістити лазарет, що і було зроблено. В 5 приміщеннях розмістили лазарет № 82 дивізії № 1.
Під час боїв згоріло чимало помешкань. У кого була можливість за прошували на проживання потерпілих. Таким чином до професора Павлусевича потрапив учень гімназії Опанас Шевчукевич, син виженського ткача. У жовтні 14-річного Опанаса і 5-річного сина Павлусевича покусав скажений собака. Професор доклав чимало зусиль, але йому вдалося хлопців повезти на лікування і таким чином був врятований майбутній скульптор, поет, лікар Опанас Шевчукевич, який став відомий у Європі у кінці 20-х років.
Міська управа вирішила не відкривати гімназію і справно виплачувати платню тим, хто залишився з викладачів у місті. За рішенням начальника повіту Н. А. Червяковського, бургомістра Байера, його помічника Яновича вирішили видавати платню у російських карбованцях. До війни Павлусевич отримував платню 377 корон 15 гелерів, а Йому призначили 100 карбованців, Миколі Бажалуку замість 213 корон 88 гелерів - 40, бо ЗО карбованців мав за секретаря міської управи, Святославові Лакусті замість 179 корон 90 гелерів - 50 крб.
Які ж ціни були на той час? У жовтні 1916 року пуд 16 кг пшениці коштував 1 крб.60 коп., вівса - 1 крб. 50 коп., кукурудзи - 80 коп., квасолі - 1 крб. 80 коп., картоплі - 40 коп., олія - 12 крб., масло - 28 крб.
Отже, отримуючи платню 100 крб., можна було купити 1 т пшениці або 2 т 500 кг картоплі. Слід врахувати, що це був військовий час і ціни на продукти харчування відповідно високі. Навіть сторожу Петру Семаці платили 12 карбованців.
Бої проходили з перемінними успіхами. Містечко переходило від влади росіян до австріяків і, навпаки. Незважаючи на це, гімназисти з 1917 року навчались у новому приміщенні (в даний час музей коледжу прикладного мистецтва). За традицією продовжували відзначати пам'ять про Кобзаря. У березні 1918 року провели Шевченківську Академію, у квітні цього ж року ор¬ганізували віче на честь прого¬лошення самостійності України та укладення

Пошук

Календар

Архів записів

Друзі сайту

...

Історія